Мабуть, одна з найперших тварин одомашнених людиною була собака. Вже тисячоліття вона нас супроводжує під час полювання і випасу худоби. Допомагає захищати наше майно і житло. І тому не дивно, що образ собаки зайняв важливе місце в загальнолюдському символізмі, а в тому числі й в українській культурі.
Одні з найдавніших знахідок решток собак, на території України, відносяться до культурологічного шару трипільської цивілізації. При тому знаходять їх на більшості поселень. Цікавим виявляється той факт, що різниці між породами зрізних трипільських поселень знайдено не було. А це свідчить, що трипільці скрізь тримали одних і тих же собак. Собаки були середніх розмірів (О.Журавльов).
В культурній традиції трипільської цивілізації образ собаки в першу чергу закарбований в розписах кераміки. Інколи трапляється в пластиці. Відомі захоронення собак в трипільських житлах, в тому числі їх кістки знаходять в людських похованнях.
Зображення собак на трипільській кераміці різноманітні. Як правило, в розписі зображення собаки розташоване в середньому ярусі, який відповідає нашому, земному, світу (нижній – потойбіччя, верхній ярус – світ богів). Рухаються собачки, як правило, зліва направо. Трапляються парні зображення де рух відбувається назустріч один одного,зображення летючих собак. Фігурують в розписах як самці такі самиці. Часто біля собак зображували символи рослини, змія, місяця, при тому чорне коло на кінчику хвоста, яке інколи трапляється в зображенні собаки, можна вважати теж символом місяця.
За роки вивчення трипільської культури знайдена певна кількість кісток, які належали собакам. Наприклад, С.Бібіков на поселенні Лука-Врублівецька знайшов у товщі культурного шару житла поховання двох цілих черепів собак без нижніх щелеп. Черепи лежали поруч (один трохи вище другого) у невеликій ямці, яка була перекрита товстою плиткою з сильно обпаленої глини. Крім самостійних захоронень собак, археологи знаходять їх кістки разом з кістками інших тварин. Важливим являється той факт, що інколи кістки собак фіксують в людських похованнях, тим паче, що захоронень людей, за всю історію вивчення трипільської цивілізації, знайдено дуже мало.
Без розуміння трактування образу собаки в різних культурах, важко зрозуміти її символізм в трипільській цивілізації. В першу чергу символ собаки є символом вірності, хоробрості, пильності, захисту та самопожертвування. Цікавим є той факт, що собака, за уявленнями багатьох культур, пов`язана з ботойбіччям, супроводжує людину не лише за життя, але й після смерті. В давньоєгипетській культурі Анубіс, бог який опікувався померлими, не лише супроводжувався собаками, але й сам мав голову собаки, а не людини. Схожі мотиви можна помітити й в греко-римській традиції. Харон, перевізник в країну померлих, часто зображувався у вигляді собаки. Цербер – давньогрецький міфічний цуцик, який оберігає вхід в потойбіччя. А Гекату, богиню смерті, яка часто відвідувала могили й перехрестя, супроводжували трьохголові собаки. В Центральній Азії та Персії душі померлих людей були в більш тісному контакті з собаками: тілами померлих в давності годували собак. В індуїзмі собаки вважаються супутниками бога смерті Ями. В зороастризмі собакам взагалі відводилась окрема роль. В тій частині Авести, в якій пишеться про обряди, релігію, право (до речі, ця частина називається Вендідат або Відев ) два розділи повністю присвячені собакам. За Авестою, собака – найбільш чиста тварина, вона має тайну силу в боротьбі проти темного божества Ангро - Майнью та його духів. Саме тому собак вбивати не можна,їх ховали з пошаною, в глиняних ящиках, де також ховали кістки померлих людей. Як на цьому місці не згадати обставини археологічних знахідок кісток собак в трипільській цивілізації. Один в один з звичаями зороастризму (але ж трипільська цивілізація на тисячі років старша!). Майя в своїх міфах ототожнювали собак з провідниками людських душ через ріку Смерті. Ацтекскій бог - собака вів Сонце крізь тьму загробного світу і відроджувався разом з ним кожного ранку. Таким чином ми можемо однозначно сказати, що собака, в більшості культур світу, а в тому числі і в трипільській цивілізації, є символом, який пов’язаний з потойбіччям. Вона являється провідником і захисником душі людини в потойбічному світі.
Цікавим являється образ собаки в слов’янській культурі, тим паче він має прямі паралелі з трипільськими мотивами. У богині Макош є вірний супутник у вигляді крилатої собаки. Це є бог Семаргл. Семаргл , син Сварога,виступає богом рослинного світу (на трипільській кераміці собака якраз дуже часто і зображувалась біля рослини, поля, захищаючи їх), захисником посівів, а також заступником хлібороба. В «Вересовій книзі» є прославлення Семаргла, як бога вогню і місячного світла, що перегукується з мотивами орнаментів трипільської цивілізації. А в колекції О.Поліщука є трипільський горщик, розписна якому відповідає давньослов`янському міфу про Семаргла та Великого Чорного Змія.
… і вступив Семаргл в бій з Великим Чорним Змієм, і почорніло Красне Сонце. Чорний Змій затопив тьмою всю Землю, і викрав,з`їв Сонце. Та піднявся Сварожич в небесну кузню до свого батька Сварога. Чорний Змій теж полетів до Сварги. Він язиком пролизав три небесних зводи і вліз в небесну кузню. І тоді Сварог і Семаргл схопили розжареними кліщами язик Чорного Змія, приборкали його і впрягли в плуг. Потім боги розділили Землю цим плугом на царство Яви і царство Нави. В Яві стали правити Сварог і Семаргл, а в Наві – Чорний Змій.
Загалом в українського народу існує багато повір’їв, приказок та засторог щодо псів. Рушниця якою встрелиш собаку відразу стає непридатною, як мінімум для полювання. Тому, хто здере шкіру з собаки, неможна рік ходити до церкви, бо то вважалося дуже великим гріхом. Жорстоке поводження з собаками, в народі, суворо переслідувалося. Пес був першим помічником. В народі кажуть: « Вірний, як собака»; « Умний собака не на всіх гавкає»; «Собаки дурно не гавкають». Нечиста сила, за народними повір`ями, може перетворюватися на собаку. Так упирі перетворюются на чорного пса. Відьми ж,навпаки, перетворюються на білого собаку, при цьому часто собака-відьма зберігає своє обличчя. В такому вигляді, відьма не може нікого вкусити. Єдина тварина, яка з легкістю може впоратись з нечистою силою (особливо відьмами) -собачка. Але не звичайна собачка, а так називаємий - ярчук. Це особливий песик,який народився в березні, це цуценя від третього покоління сук, які ощенилися вперше й першою приводили саме суку. Дорослий ярчук з легкістю може загристи відьму. Звичайні ж собаки ніколи в житті не зможуть того зробити бо не мають,як ярчуки, вовчого зуба. Крім того ярчуки не бояться вовків й усіляких злих духів. Відьми, коли ярчук ще цуценя, намагаються знищити його. Найліпший метод захисту ярчука від відьми - посадити його в яму, а яму накрити осиковою бороною, яка є захистом від відьми. Виростити ярчука дуже складно. Тому цих песиків дуже мало і вони дуже цінуються.
Але крім позитивної оцінки образу собаки, в світі є культури, які оцінюють цей образ негативно. В Скандинавії образ собаки забарвлений в чорні тони:скандинавський пекельний пес Гарма та чорна собака сатани – символи агресії. В семітській і мусульманських традиціях собака – нечиста, підла, жадібна тварина, яку можна використовувати тільки як сторожа. За ісламськими уявленнями, ангели ніколи не відвідають будинок в якому мешкає собака. Така різниця в трактуванні образу собаки між семітською культурою та трипільською дає право сказати, що це абсолютно різне культурне надбання, яке формувалося окремо один від одного, не впливаючи один на одного і в подальшому.
Підсумовуючи вище сказане , можна зробити висновок, що зображення собак на трипільській кераміці в цілому відповідає давньослов’янському богу Семарглу , захиснику рослин і полів, людини та її житла,символу місячного світла та вогню,Очевидно, що трипільські вірування та погляди про собаку лягли в основу слов’янських культурних надбань, щодо символізму собаки. Хоча, можливо,трактування цього образу у трипільців більш широке і включає в себе ще й мотиви потойбіччя, де собака виконує функції захисту та супроводження душі небіжчика. Вірним помічником в пошуках істини.
